Історія справи

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 жовтня 2016 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Волкова О.Ф., суддів:Гриціва М.І., Кривенди О.В., Прокопенка О.Б., при секретарі судового засідання Шатило Р.П.,

за участю представників:

Генеральної прокуратури України (далі - ГПУ) - Гнатюка М.М.,

відповідача - Поліщука О.Л., Чорноморця О.В., -

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом в.о. прокурора м. Житомира (далі - Прокурор) до публічного акціонерного товариства (далі - ПАТ) «Укртелеком» в особі Житомирської філії ПАТ «Укртелеком» (далі - Товариство) про стягнення заборгованості,

в с т а н о в и л а:

У липні 2014 року Прокурор звернувся до суду з позовом, у якому просив стягнути в дохід державного бюджету з Товариства необґрунтовано одержану виручку в сумі 307 368 грн 28 коп. та 614 736 грн 56 коп. штрафу.

Суди встановили, що окружний адміністративний суд міста Києва ухвалою від 22 вересня 2014 року позов Прокурора залишив без розгляду.

Київський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 25 листопада 2014 року ухвалу суду першої інстанції скасував, а справу направив до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Окружний адміністративний суд міста Києва ухвалою від 5 січня 2015 року справу прийняв до провадження та призначив судове засідання на 5 лютого 2015 року.

У судове засідання представник позивача не прибув, про день і час слухання справи був повідомлений належним чином, заяви про розгляд справи за його відсутності або відкладення розгляду справи суду не надавав.

Позивач не заперечив те, що про призначення справи до розгляду у судовому засіданні його було повідомлено належним чином.

На обґрунтування причин неявки до судового засідання, призначеного на 5 лютого 2015 року, Прокурор послався на те, що на виконання пункту 6.7 наказу Генерального прокурора України від 28 листопада 2012 року № 6гн «Про організацію роботи органів прокуратури щодо представництва інтересів громадянина та держави в суді та їх захисту при виконанні судових рішень» 29 січня 2015 року він направив повідомлення до прокуратури м. Києва про забезпечення участі представника прокуратури у судовому засіданні, вказане повідомлення надійшло до прокуратури м. Києва лише 5 лютого 2015 року, а тому прокуратура м. Києва не забезпечила участь у цьому судовому засіданні.

Ця адміністративна справа також призначалася до розгляду на 19 березня 2015 року, про що сторін повідомлено судовими повістками про виклик.

Суди встановили, що Прокурор був належним чином повідомлений про час, дату та місце розгляду справи, проте в судове засідання повторно не прибув, із заявою про розгляд справи за його відсутності або відкладення розгляду справи до суду не звертався.

На обґрунтування поважності причин неявки в судове засідання, призначене на 19 березня 2015 року, позивач послався на те, що у вказаний день до суду прибула співробітник прокуратури м. Києва ОСОБА_8, підтвердивши свої повноваження на участь у судовому засіданні службовим посвідченням, проте суд не допустив її в судове засідання як представника позивача, оскільки вона не надала довіреність від прокуратури м. Житомира, яка є позивачем у справі.

Окружний адміністративний суд міста Києва ухвалою від 19 березня 2015 року, залишеною без змін ухвалами Київського апеляційного адміністративного суду від 10 червня 2015 року та Вищого адміністративного суду України від 13 жовтня 2015 року, позовну заяву залишив без розгляду.

Залишаючи позовну заяву без розгляду, суди першої та апеляційної інстанцій, з якими погодився касаційний суд, виходили з того, що Прокурор жодного разу не забезпечив явку в судове засідання, а оскільки Прокурор бере участь у цій адміністративній справі саме як позивач, то працівники інших органів прокуратури не наділені законом правом брати у ній участь на підставі лише службових посвідчень, їх повноваження мають бути підтверджені довіреністю, виданою керівником відповідного органу прокуратури.

У заяві про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстави, установленої пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), ГПУ, посилаючись на неоднакове застосування статей 56, 58, 60 КАС, просить скасувати ухвали Вищого адміністративного суду України від 13 жовтня 2015 року, Київського апеляційного адміністративного суду від 10 червня 2015 року, окружного адміністративного суду міста Києва від 19 березня 2015 року, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

На обґрунтування заяви додано рішення Вищого адміністративного суду України від 5 травня 2011 року, 7 березня 2014 року та 29 вересня 2015 року (№№ К-16045/07, К/9991/49122/11, К/800/39524/14 відповідно).

У рішенні від 5 травня 2011 року, наданому на підтвердження наведених у заяві доводів, касаційний суд дійшов висновку, що довіреність від 8 червня 2007 року № 05/1-516 року, надана прокуратурою Полтавської області на виконання ухвали про залишення апеляційної скарги без руху, відповідає нормам закону, оформлена належним чином і є такою, що дає право ОСОБА_8 - прокурору відділу представництва інтересів громадян і держави в судах подавати апеляційну скаргу від імені прокуратури Полтавської області. Нею підтверджено право ОСОБА_8 на ведення в Октябрському районному суді міста Полтави та в Харківському апеляційному адміністративному суді від її імені вказаної справи. Надано та підтверджено його повноваження, спеціально обумовлені у довіреності від 29 серпня 2005 року № 05-13-05, на вчинення від імені прокуратури усіх процесуальних дій, у тому числі право на оскарження рішень, ухвал, постанов суду, на підписання апеляційних та касаційних скарг.

У рішенні від 7 березня 2014 року суд касаційної інстанції не погодився з рішенням апеляційного суду, який залишив позов прокурора Кіровоградського гарнізону, який діє в інтересах О.Ф. Волков, без розгляду, оскільки прокурор не мав повноважень від позивача на звернення до адміністративного суду з позовом з огляду на те, що відповідно до положень статті 60 КАС в редакції, чинній на час подання позову до адміністративного суду, прокурор здійснює в суді представництво інтересів громадянина або держави в порядку, встановленому цим Кодексом та іншими законами, і може здійснювати представництво на будь-якій стадії адміністративного процесу.

Будь-якої довіреності чи іншого документа на підтвердження повноважень прокурора нормами КАС не передбачено.

У рішенні від 29 вересня 2015 року Вищий адміністративний суд України погодився з висновком суду апеляційної інстанції про те, що прокурор правомірно пред'явив позов в інтересах держави як позивач.

Перевіривши наведені у заяві доводи, заслухавши в судовому засіданні представників позивача та відповідача, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає задоволенню з таких підстав.

За правилами статті 237 Цивільного кодексу України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Частиною третьою статті 56 КАС передбачено, що представники беруть участь в адміністративному процесі на основі договору або закону.

Судді, прокурори, слідчі, працівники підрозділів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, не можуть бути представниками в суді, крім випадків, коли вони діють, зокрема, як законні представники сторони.

Відповідно до частини другої статті 58 КАС повноваження законних представників підтверджуються документами, які стверджують займану ними посаду чи факт родинних, опікунських тощо відносин з особою, інтереси якої вони представляють. Засвідчені підписом судді копії цих документів приєднуються до справи.

Участь у справі органів та осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, врегульовано статтею 60 КАС.

Так, згідно з абзацами першим, другим частини другої статті 60 КАС з метою представництва інтересів громадянина або держави в адміністративному суді прокурор в межах повноважень, визначених законом, звертається до суду з адміністративним позовом (поданням), бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження в якій відкрито за адміністративним позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення Верховним Судом України, про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами для представництва інтересів громадянина або держави.

Прокурор, який звертається до адміністративного суду в інтересах держави, в позовній заяві (поданні) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до адміністративного суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом [частина перша статті 36-1 Закону України від 5 листопада 1991 року № 1789-ХІІ «Про покуратуру» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 1789-ХІІ)].

При цьому за приписами статті 6 Закону № 1789-ХІІ органи прокуратури України становлять єдину централізовану систему, яку очолює Генеральний прокурор України, з підпорядкуванням нижчестоящих прокурорів вищестоящим.

Відповідно до статті 56 Закону № 1789-ХІІ під поняттям «прокурор» у статті 8, частині четвертій статті 9, частинах першій, другій, третій статті 12, частині першій статті 20, статтях 34, 35, 36, 44, 45, частинах першій, третій, п'ятій і сьомій статті 46, статті 46-1, статті 46-2, 46-3, 46-4, частині першій статті 47, статтях 48, 48-1, 49, 50, 50-1 та 55 цього Закону слід розуміти: Генеральний прокурор України, перший заступник, заступники Генерального прокурора України, їх старші помічники та помічники, прокурори Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя, спеціалізованих прокуратур (на правах обласних), їх перші заступники, заступники, міжрайонні прокурори, прокурори міст, районів, районів у містах та прирівняних до них спеціалізованих прокуратур, їх перші заступники і заступники, начальники головних управлінь, управлінь, відділів прокуратур, їх перші заступники, заступники, старші прокурори та прокурори прокуратур усіх рівнів, які діють у межах своєї компетенції.

Під поняттям «прокурор» у частині третій статті 20 та статтях 21, 23 та 24 цього Закону слід розуміти: Генеральний прокурор України, перший заступник, заступники Генерального прокурора України, прокурори Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя, спеціалізованих прокуратур (на правах обласних), їх перші заступники, заступники, міжрайонні прокурори, прокурори міст, районів, районів у містах та прирівняних до них спеціалізованих прокуратур, їх перші заступники і заступники.

Проаналізувавши наведені вище норми права, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що наведеними положеннями КАС та Закону № 1789-ХІІ не встановлено необхідності підтвердження довіреністю повноважень осіб зазначених у статті 56 Закону № 1789-ХІІ, як представників у адміністративному процесі, які діють у межах своєї компетенції. Такі особи підтверджують свої повноваження службовим посвідченням.

Повноваження інших працівників прокуратури, які виконують функції прокурора щодо представництва інтересів держави чи громадянина в адміністративному судочинстві, повинні бути підтверджені довіреністю.

У справі, яка розглядається, суди, приймаючи рішення про залишення заяви без розгляду, виходили з того, що старший прокурор відділу прокуратури м. Києва ОСОБА_8, яка прибула в судове засідання, призначене на 19 березня 2015 року, та підтвердила свої повноваження службовим посвідченням, не мала права брати участь у судовому засіданні у зв'язку з відсутністю у неї довіреності від прокуратури м. Житомира.

За таких обставин висновок касаційного суду у справі, що розглядається, не ґрунтується на правильному застосуванні норм процесуального права, у зв'язку з чим заяву ГПУ слід задовольнити.

Керуючись пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», статтями 241-243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Заяву Генеральної прокуратури України задовольнити.

Ухвали Вищого адміністративного суду України від 13 жовтня 2015 року, Київського апеляційного адміністративного суду від 10 червня 2015 року, окружного адміністративного суду міста Києва від 19 березня 2015 року скасувати, а справу передати на розгляд до суду першої інстанції.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий ОСОБА_1 Судді: М.І. ГрицівО.В. КривендаО.Б. Прокопенко